Мотивація до навчання

Останніми роками в психолого-педагогічній науці і практиці питанням мотивації навчальної діяльності приділяється особлива увага, оскільки це впливає на якість навчальної діяльності. Переважання у середовищі сучасної молоді зовнішніх, утилітарних мотивів веде до того, що учіння набуває формального характеру, відсутній творчий підхід, самостійна постановка навчальних цілей. Відомо, що саме негативне або байдуже відношення до учіння може бути причиною низької успішності або неуспішності студента.

У дослідженнях присвячених вивченню студентського віку в основному розглядаються питання пов'язані з віковими та індивідуальними особливостями студентів (Т. Корнілова, Є. Григоренко), залежності професійних переваг студентів від їх індивідуально-типологічних особливостей (В. Морошин, І. Соколов) Розглядаються також питання професіоналізації пам'яті студентів (В. Мараєв, Г.Копаєва). Значення навчальної мотивації розглядалося М. Липкіним, А.Реан та ін. Однією з найбільш актуальних проблем сучасної освіти є побудова такого процесу учення, який міг би бути основою самотворення мотиваційної сфери студентів.

Серед найважливіших якостей особистості сучасного фахівця можна виділити ініціативу та відповідальність, спрямованість до новаторських рішень, потребу у постійному оновленні професійних знань. Загальновизнаним є факт про те, що структура мотивів студента, сформована у час навчання, стає стержнем особистості майбутнього фахівця. Отже, розвиток позитивних навчальних мотивів - невід'ємна складова частина виховання особистості студента.

Термін мотивації використовується у сучасній психології у двоякому диспозиційному і ситуаційному розумінні: як визначення системи факторів, детермінуючих поведінку (потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення) і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Диспозиції можуть активізуватися під впливом окремих ситуацій, та навпаки, активізація окремих диспозицій (мотивів, потреб) приводить до змін ситуації, точніше, її сприйняття суб'єктом. Практично кожну дію людини слід розглядати як двоякодетерміновану: диспозиційно та ситуаційно.

Відомо, що мотивація - це циклічний процес безперервного взаємного впливу та перетворень, у якому суб'єкт дії та ситуація взаємно впливають одне на одного, і результатом якого є реально простежена поведінка. Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість та стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення окремої цілі. Мотив на відміну від мотивації - це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є його стійкою особистою властивістю, зосередити збуджуючою до здійснення окремих дій.

Як підкреслює, В. Гордієнко, мотивація учення складається з ряду постійно змінних і взаємозалежних спонук. Тому становлення мотивації є не простим зростанням позитивного або посилювання негативного ставлення до учіння, а ускладнення структури мотиваційної сфери, спонук.

Продовжуючи цю лінію дослідження, згідно А. Леонтьєву, навчальна мотивація студентів залежить від груп факторів, що й визначають її специфіку: а) об'єкт або мета навчальної взаємодії; б) інтереси комунікатора (студента); в) інтереси іншої людини або суспільства в цілому.

Однією з проблем оптимізації навчально-пізнавальної діяльності студентів є вивчення питань, пов'язаних з мотивацією учіння. Це визначається тим, що в системі «повчальний - навчальний» студент є не тільки об'єктом управління цієї системи, але і суб'єктом діяльності, до аналізу навчальної діяльності якого у ВНЗ не можна підходити односторонньо, звертаючи увагу лише на «технологію» навчального процесу, не враховуючи мотивацію. Як доводять численні соціально-психологічні дослідження, мотивація навчальної діяльності неоднорідна, індивідуальних особливостей студентів, характеру найближчої референтної групи, рівня розвитку студентського колективу тощо. З іншого боку, мотивація поведінки людини, виступаючи як психічне явище, завжди є віддзеркаленням поглядів, ціннісних орієнтацій, установок того соціального шару (групи, спільності), представником якого вона є.

Навчальна мотивація визначається як приватний вид мотивації, включений в певну діяльність, у даному випадку - навчальна діяльність. Визначено такі специфічні ознаки навчальної мотивації залежно від указаного виду діяльності:
1) визначається самою освітньою системою, освітньою установою; 
2) організацією освітнього процесу; 
3) суб'єктними особливостями студента; 
4) суб'єктивними особливостями педагога і, перш за все, системи його відносин до студента і предмета викладання; 
5) специфікою навчального предмета.

Необхідна умова для створення у студентів навчальної мотивації - можливість проявляти у навчанні розумову самостійність і ініціативність. Чим активніші використовувані методи навчання, тим легше зацікавити предметом студентів. Основний засіб формування стійкого інтересу до навчання - використання таких питань і завдань, вирішення яких вимагає від студентів активної пошукової діяльності.

Навчальний матеріал і прийоми навчальної роботи повинні бути достатньо (але не надмірно) різноманітні. Різноманітність забезпечується не лише зіткненням студентів з невідомими раніше об'єктами в ході навчання, але і тим, що в одному і тому ж об'єкті можна відкривати нові сторони. Один з прийомів спонуки навчальної мотивації студентів - «відчуження», тобто демонстрування того, що можна  вивчити  нового, несподіваного, важливого в звичному і буденному. Новизна матеріалу - найважливіша передумова виникнення пізнавального інтересу. Проте, пізнання нового повинно спиратися на знання, що вже систематизовані і стали частиною наукового світогляду студента. Використання раніше засвоєних знань - одна з основних умов появи інтересу. Істотний чинник формування навчальної мотивації -  емоційне забарвлення змісту навчання, живе слово педагога. Ці положення, сформульовані Є. Бондарчукoм, можуть служити певною програмою організації навчального процесу у ВНЗ. Адже сучасні соціальні фактори змінили психологію молодої людини. Вона звикла до образної й емоційної інформації по телебаченню, тому академічний стиль у ряді випадків сприймається як анахронізм. Слухачі студенти, як правило, дуже легко поєднують розумове з емоційним.

Розглянемо деякі практичні емоційні прийоми, які доцільно використовувати в процесі викладання. Пряме включення передбачає відмову від розтягнутого вступу чи відступу, якщо слухачі вже досить добре знайомі з предметом розмови, починайте з головного. Використання прийому «несподіваного»: представити по ходу читання лекції несподівану та невідому інформацію, а також об'ємні, рельєфні форми її викладу. На початку лекції ефективним може стати яскравий, образний приклад. Застосування елементу неформальності. Враховуючи предмет обговорення, розкажіть про власні помилки, оману, забобони та їх наслідки. Лектор може продемонструвати, яким чином вам вдалося уникнути однобічного підходу до цієї або подібної проблеми та знайти нове рішення її. Прийом співпереживання передбачає уважне ставлення важливих для аудиторії та теми заняття дрібниць, перебільшене описування події, яка пов'язує лектора із студентами, змушуючи останніх переживати. Елементи драматизації: наочно і захоплено, свідомо драматизуючи, змальовувати події, які збагачують тему виступу так, щоб слухачі змогли ототожнювати себе з дійовими особами та життєвою ситуацією. Використання гіперболи, щоб загострити увагу аудиторії. Це допоможе виявити причинно-наслідкові та умовно-наслідкові взаємозв'язки між подіями, процесами й поведінкою людей. Однак, не забувати пізніше (без перебільшень) чітко викласти наукову позицію по визначеній проблемі. Прийом апеляції до авторитету використовують для підтримання правоти власної думки, посилання на авторитет науки, авторитет слухачів та історичний, політичний, життєвий, викладацький досвід. Прийом провокації передбачає короткотривалий виклик у слухачів реакції незгоди з інформацією, що викладається, щоб підготувати аудиторію до сприймання конструктивних висновків, уточнення думки. Корисним є прийом спонукання студентів до прийняття рішення. Варто ознайомити слухачів з усіма аргументами «за» та «проти» будь-якої думки, концепції, ідеї. Після зіставлення усіх аргументів знайти вірне рішення проблеми за допомогою сократичного діалогу, активних методів (мозковий штурм, дискусія та ін.). Ці та подібні прийоми сприяють формуванню навчальної мотивації студентів, бо студенти можуть проявити себе у продуктивній пізнавальній діяльності, відчувають особистісне значення навчального матеріалу, позбавлені прямого авторитарного впливу педагога.

Серед чинників, які впливають на внутрішньо-структурну динаміку навчальної мотивації студентів, варто визначити пріоритетними наступні: зняття оцінки і тимчасових обмежень, демократичний стиль спілкування, ситуацію вибору, особова значущість, вид роботи (продуктивний, творчий). Творчий характер проблемної ситуації стимулює тенденцію до диференціювання і впорядкування компонентів структури, тобто тенденцію до стійкості.

Все розглянуте вище свідчить про складність навчальної мотивації як психолого-педагогічного феномена, управління яким в навчальному процесі вимагає обліку її структурної організації, динамічності, вікової обумовленості. Подальшого аналізу потребують групи ситуаційних характеристик навчальної мотивації студентів.